Взаємодія стартапів, корпорацій і держсектору має найпотужніший ефект для розвитку всіх сторін

Пізніше я зібрала команду, з якою організовувала масштабні міжнародні конференції в Україні і за кордоном переважно в В2В секторі – для великих компаній та їхніх співробітників.

Тоді я бачила, що з’являється багато молодих стартапів, яким потрібна фінансова допомога і менторство. Тому в рамках великих конференцій я почала тестувати майданчик, який називався Speed dealing: він мав той самий принцип, що й Speed dating, але між фаундерами та інвесторами, щоб останні могли дати фідбек стартапам і в майбутньому співпрацювати.

Формат був доволі успішним, і я остаточно зрозуміла, що хочу спрямувати свою діяльність на підтримку стартапів, які б працювали у синергетичному тристоронньому співробітництві, що враховує інтереси всіх учасників: великий бізнес, держсектор як регулятор і інноватори-стартапи.

Так у 2017 році я очолила 1991 Open Data Incubator (зараз – 1991 Accelerator), де ми розвивали проєкти без команд (1-3 людини) на стадії ідей. Ми були біля самих витоків, адже тоді інкубаторів і акселеторів в Україні майже не було.

Стартапи – це завжди про інновації

Інновації – це не обов'язково винахід з нуля, і я часто нагадую про це підприємцям акселератора. Інновації – це і про оптимізацію: якщо один стартап вирішує певну проблему краще, ніж інший, якимось ефективнішим методом – це теж інновація.

Якщо можна оптимізувати якісь процеси чи, скажімо, швидкість вимірювання в контексті технологій – це також інновація. Це і відрізняє стартап: є ця інноваційна складова і купа невідомих. Тому в стартапі все починається з тестування гіпотез і валідації ідей.

Моя місія – працювати з українськими фаундерами

Коли я тільки починала працювати зі стартапами, я жила на 3 країни і 5 міст. Можливо, звучить романтично, але насправді я нікому такого не побажаю. Звичайно, цей шалений темп дав мені цінний бекґраунд, за який я дуже вдячна, але це було надзвичайно важко.

Тож я прийняла рішення повністю присвятити себе українським стартапам і допомагати їм отримувати інвестиції в Україні з-за кордону. Зараз ком’юніті акселератора налічує понад 200 стартапів з усієї України.

Здатність спочатку допомогти собі, а потім іншим – важливий елемент лідерства

Наприкінці 2021 року всередині команди ми, звичайно, говорили про можливість повномасштабного вторгнення, але більшість просто не вірила, що таке може статися. Водночас нам вдалося швидко зібратися, і вже в квітні ми повноцінно відновили операційну діяльність.

Усе ускладнилося тим, що частина 1991 з Маріуполя. У нас там навіть був центр розвитку стартапів. Тож ми допомагали командам виїжджати, шукали їм прихисток і всіляко підтримували.

Для лідера бізнесу це дуже важливо – вміти спершу подумати про себе, знайти ресурси і мотивацію рухатися далі. Адже поки вони відсутні, ти не можеш дати їх і команді. Мене врятувала рутина: навіть банальне прибирання тримало в тонусі.

Хоч і розумієш, що воно, можливо, нікому не потрібно буде, адже твій будинок можуть будь-якої миті просто знищити. Однак ти продовжуєш, і це дає сили. Також мене дуже підтримувала моя сім’я. А ще допомагали дихальні практики і спорт.

Інвестори вимагають гарантій, яких в Україні зараз не так багато

Багато українських стартапів зараз опинилися перед ризиком втратити фінансування, якщо команда залишатиметься в Україні. Тому як мінімум С-level команди частково виїжджає. Інвестори не намагаються змінити бізнес загалом, але вимагають гарантій, що він зможе працювати, адже люди – це ресурс, на який вони давали гроші. І люди мають бути в безпеці.

Водночас країни ЄС, Ізраїль, Британія пропонують релокейт і програми допомоги малому бізнесу з оплатою дороги і проживання та знайомлять українців з місцевою екосистемою.

Переважно такі програми створює комерційний сектор – наприклад, інвестиційні фонди разом з технологічними парками. Вони роблять це не з метою забрати інтелектуальний ресурс з країни, а щоб допомогти вижити українському бізнесу. За таких умов податки платяться в Україну.

В Україні немає відтоку талантів. Більшість хоче повернутися додому

У травні ми запустили програму 1991 Reload, яка об’єднує тих, хто може надати допомогу стартапам під час війни, і тих, кому ця підтримка зараз потрібна.

Цю програму трансформували під потреби стартапів, які залишилися в Україні. Насамперед сфокусувалися на стартапах з постраждалих територій (Донецька, Луганська, Запорізька, Харківська, Херсонська, Миколаївська, Одеська області), щоб допомогти менторством, залучити інвестиції в Україні та сприяти їхньому виходу не тільки на український, але й на міжнародний ринок.

Ця ідея виникла з потреби: ми почали спілкуватися з випускниками 1991 Accelerator і зрозуміли, що багато підприємців лишаються в країні і потребують нашої підтримки. Ми розпочали це навесні, програма тривало все літо, і перший випуск був у вересні. Один із найцікавіших для мене стартапів 1991 Reload – impact-платформа допомоги соціальному бізнесу Handstree. Фаундери проєкту з Одеси, але свого часу вони закохалися в Маріуполь і вирішили переїхати. З початком вторгнення вони виїхали за кордон, потрапили ще в один міжнародний акселератор і зараз розвиваються в Німеччині.

Є також шалено крутий стартап із Харкова – Allzap. Це маркетплейс, який підбирає автозапчастини. Звісно, логістично вони суттєво постраждали. Але зараз стартап працює на ринку Польщі і стрімко розвивається.

Варіанти два: прийняти виклик і трансформуватися або закрити проєкт

Я бачу таку тенденцію: всі українські стартапи після вторгнення розділилися на ті, що закривалися, і ті, для кого ця ситуація стала викликом, і вони були готові до нових ідей, форм, трансформацій. До сміливості. Зараз ті стартапи, хто не боявся нового, щомісяця підкорюють нову країну, виходять на нові ринки. Так, масштабування було в їхніх планах. Але вони вчасно відчули, що треба “шарашити” просто зараз, або нічого не буде. І це при тому, що в багатьох стартапах хтось із команди або навіть один із кофаундерів – в ЗСУ. Це дійсно феноменально. Є ті, хто на стадії “виживання” з власної вини, бо не можуть швидко перебудувати процеси і бізнес-модель, зробити півот (змінити курс розвитку стартапу, якщо ідея не злетіла або перестала приносити прибуток). Водночас є й стартапи, які постраждали через певні непереборні умови. Наприклад, останні років 5 в Україні дуже розвивалася тема відкритих даних. А зараз усі бізнеси і організації, які використовували їх, просто “лягли”, адже з питань безпеки всі державні реєстри закриті. Жодний навіть найуспішніший стартап, який використовував АРІ, не може працювати.

Ось кілька порад, які б я дала українським стартапам:

1. Бережіть себе ментально і своїх людей. Якщо команда буде ресурсна – буде розвиватися і бізнес.

2. Перестаньте боятися. Все, що було пов’язано раніше зі страхом і ризиками, зараз просто перестало існувати для нас. Тестуйте новий ринок, нову аудиторію, нову лінійку продуктів.

3. Не чекайте. Робіть усе одразу. Не втрачайте багато часу на аналіз. Хоч я й сама людина-табличка, люблю цифри і вважаю аналітику безумовно важливою, але переконана – втрата часу може надто дорого вам обійтися. “Ідеальне” може бути вже не на часі, коли ви зрештою наважитеся.

4. Змінюватися. Чесно зізнаватися, що маєте йти далі в такому вигляді, як є, можливо, недосконалому. Або ж закриватися.

Останній варіант насправді не такий драматичний, як може здатися на перший погляд. Наприклад, свого часу в Україні був популярний сервіс FoodEx Віталія Савченка. Але в якийсь момент він зізнався, що в Україні з погляду юніт-економіки навіть у мирний час стартап не приносив тих результатів, на які розраховували. І Віталій його закрив.

Оця відвертість і чесність дуже важлива для стартапів. Якщо команда – круті експерти, вони зроблять і інший продукт, кращий. Або ж будуть цінним ресурсом для інших компаній.

Ще один приклад. Одним із перших випускників 1991 Open Data Incubator був стартап Ecoisme – це смарт-система для відстеження енергоспоживання в будинку. Хлопці піднімали великі інвестиції, масштабувалися, тестували ринки ОАЕ, США, але в один момент зізналися, що банкрутують, і закрили проєкт.

Так, це важке рішення. Проте зараз усі три кофаундера працюють у великих технологічних компаніях і розвивають там інновації і продукти. З погляду стартапу це факап, але для технологічного ринку ці люди – надбання.

Сприйняття конкуренції дуже змінилося

Ще один фактор, який однозначно добре впливає на український ринок – це підтримка і колаборативність. Продукти і сервіси об’єднуються, створюють нові проєкти разом або діляться даними одне з одним, допомагаючи розвиватися.

У нас також багато планів з розвитку. Насамперед ми хочемо посилювати свою онлайн присутність. Міні-спойлер: скоро ми зберемо всю технологічну українську і центральноєвропейську спільноту стартапів і зробимо офлайн івент у Варшаві. Це буде перший офлайн захід 1991 Accelerator за кордоном: конференція і щось на кшталт гакатону. Тож можна сказати, що ми теж масштабуємось.

Крім того, в наших планах – розвивати формат міжнародного співробітництва. Ми і до цього працювали з міжнародними стартапами, в нас були проєкти з Німеччиною, ми робили українсько-німецькі програми. Зараз хочемо охопити Центральну і Східну Європу – це буде наш перший крок до повноцінних міжнародних програм.

Якщо говорити про SET University, ми запускаємо магістерську програму і стартуємо тиждень блокчейну – освітній захід с активностями для стартапів, бо вирішили сфокусуватися на кібербезпеці. Це наш план до весни.